Назад к списку

Сприйняття людини. На фото і в реальності.

   В наш час, більшість знайомств припадає на віртуальне середовище. В нас тисячі друзів в соцмережах, більшість з яких, ми «в живу» напевне ніколи й не бачили. Ми постійно переглядаємо профілі з аватарками інших людей, бачимо їх фото у рекламі на вулиці, з журналів та рекламних буклетів на нас дивляться усміхнені лиця. Інтернет так і засипає картинками з фото знайомих і не дуже осіб. Аватарки правлять світом). 
   От для прикладу, ви натрапляєте у фейсбуці на потенційно цікаву для вас подію. Щось там про сучасне фото, тенденції, проблеми і все таке… Таааак…. А хто організатор? Якийсь Ігор Шерепот… Що робимо в першу чергу? Правильно! Переходимо на його профіль і починаємо гортати аватарки. Потім просто «світлини». Його і з ним. І вже потім читаємо інформацію. Хто такий, чим займається і т.д. Хоча, скоріш за все, ще на етапі аватарок ми вже підсвідомо вирішили, що такий суб’єкт нас мало цікавить і навряд він може організувати щось достойне нашої уваги. Або навпаки, організатор – молода симпатична актриса театру, з відповідними експресивними аватарками. Таку можна й послухати, вона напевне знає, що каже.
   Хоча хто ці люди насправді – ми й уявлення не маємо. Дедалі частіше людина формує власне уявлення про іншу людину на основі кількох неве


ликих картинок на своєму екрані. Так і починався можливо найпопулярніший на сьогодні ресурс – Instagram. 
   Розглядати фотознімок – геть інше, ніж розглядати реальну людину . В реальності, ми маємо справу з живою, рухомою особистістю. Зазвичай ми бачимо її практично в повний зріст (або принаймні по пояс), бачимо, як вона рухається, відчуваємо її запах, тембр голосу, оцінюємо її характер… Інколи навіть по самій лише ході людини, ми складаємо про неї своє уявлення, яке потім досить важко змінити. Тобто в повсякденному житті ми сприймаємо людину, як «образ». В нашій свідомості утворюється щось на подобі файлу, під назвою, для прикладу, «Аня Семенюк». В цей «файл», підсвідомо вноситься вся назбирана нами інформація про Аню. Починаючи з рис її обличчя і закінчуючи тим, як сподобався нам, приготований нею минулого тижня пиріг. 
    Тепер, згадуючи Аню, ми «відкриваємо» наш файл і там великими буквами написано «АНЯ ХОРОША». Це наш образ. Можливо в Ані трохи широкуватий ніс, зате вона дуже товариська і щира людина, тому її ніс малого того, що нам не заважає, а навіть може перетворитись на в нашій свідомості на її «родзинку». 
    Інколи, бачачи випадкового перехожого на вулиці, маючи тільки візуальні данні, ми за секунду сприймаємо його поставу, ходу, рухи головою, одяг, зачіску. Дивиться він (вона) поверх голів, чи йде обережно і похнюпившись. Є такий гарний літературний вираз – «манера триматись». І досвідчені люди з тренованим оком, можуть одразу визначити, що ти за особистість. Для прикладу, досвідчені продавці, за кілометр бачать «свого» клієнта і вже приблизно знають що йому можна продати і за скільки.
    Це наш, відточений тисячоліттями, механізм сприйняття інших живих істот, не лише людей. Похапцем глянувши на незнайомого собаку, ми робимо висновок, погладити його, чи краще тікати. Те саме робить з нами в цей час собака) Так ми сприймаємо в житті.
    Фото – зовсім інша річ. Особливо, якщо це статичне, постановочне фото. Наш, бідолашний погляд обмежили фоторамками . Та ще й двовимірними. Тут немає ні запаху, ні голосу, ні рухів. Навіть емоція, якщо вона є на фотографії, застигла в одній фазі. Вкрай мало інформації для мозку, який інстинктивно силкується створити черговий «файл-досьє». А не створювати його, він просто не вміє, це його робота. Що ж йому залишається робити? Правильно, аналізувати ту скупу інформацію, що є.
    В результаті наш погляд, змушений блукати туди-сюди по фотографії, скрупульозно видивляючись деталі, за які можна хоч якось «зачепитись». Увага займається аналізом зачіски, світловим малюнком, положенням голови, нюансами шкіри і т.д. В результаті, розглядаючи фото, ми приділимо в рази більше уваги виключно деталям обличчя людини, ніж якби провели цей же час, просто спілкуючись з нею. Задуманий вираз обличчя, будучи зафіксованим, викликає в нас бажання дізнатись «І про що це він, цікаво, так думає…». А якби людина так само, на секунду, задумалась під час розмови, ми б і уваги на це не звернули. Тому на хорошому портреті, де все гармонійно підібрано, поблукавши, наш погляд залишається задоволеним. Хоча свідомість може й не розуміти, чому нам саме це фото до вподоби. 
    Аналогічно з відсутністю руху та третього виміру. Їх також немає на фотографії. Вона пласка і нерухома. Але погляд наш цього ніби не знає і дивиться на фото, як на реальне зображення. Тому, якщо позаду людини, з якою ви розмовляєте в реальному житті, росте дерево, то ви цього не помітите. А на фото, з того ж ракурсу, вийде «ріг», який росте прямо таки з голови. Або спробуйте зазняти людину, котра щось говорить. На більшості фото вийдуть кумедні гримаси, в той час як оком ви їх ніби не помічали. 
   Висновок такий – на фотографії, значно важливіше яка у вас зачіска, виріз на шиї і поза, аніж у житті. Тому в наступних статтях розберемо кілька простих принципів, знання яких допоможуть вам, як моделі, «виходити» на фото. Навчимося уникати типових помилок, та зробимо свої портрети гармонійними і довершеними.